11 прийомів для покращення дисціпліни у класі

1.Фокусування.

 Переконайтеся, що кожен учень зосередився, до того, як розпочнете урок. Не намагайтеся викладати матеріал, перекрикуючи розмови дітей. Недосвідчені вчителі іноді думають, що клас має заспокоїтись вже тому, що розпочався урок. Діти мають зрозуміти, що йде підготовка до уроку і час починати працювати. Не намагайтесь одночасно говорити з ними. Техніка фокусування передбачає концентрацію уваги учнів до того, як розпочнеться урок. Отже, повинні зачекати і не розпочинати роботу доти, доки всі не заспокояться. Досвідченні вчителі знають, що мовчання з їхнього боку, дуже ефективний засіб. Вони можуть підкреслити, що чекають на увагу, продовжуючи мовчати ще 5-10 секунд після того, як заспокоївся. Варто розпочинати урок тихіше, ніж завжди. Зазвичай в учителя, який розмовляє тихо, учні поводяться спокійніше, аніж у того, хто говорить голосно. Діти змушені сидіти мовчки, аби мати змогу почути розповідь чи пояснення вчителя.

2.Пряма настанова.

Невпевненість збільшує рівень збудження в класі. Техніка прямої настанови передбачає на початку кожного уроку повідомлення учням плану уроку. Вчитель визначає, що він та учні мають зробити за урок. Він може зазначити час для виконання окремих завдань. Ефективним є спосіб поєднання цієї техніки з першою-виділити учням час у кінці уроку для справ на їхній вибір. Вчитель може більше сподіватись на увагу класу, коли діти знають, що у них залишиться більше часу на власні справи. Вони усвідомлюють, що чим більше учитель витратить часу на те, аби привернути їхню увагу, тим менше вільного часу у них залишиться.

3.Контроль.

В основі цього принципу-обхід класу. Встаньте і пройдіться по класній кімнаті. Ходіть, коли учні працюють. Стежте за ходом виконання ними роботи. Через 2 хвилини після початку виконання учнями письмових завдань учитель має обійти клас, перевірити, чи всі розпочали роботу, чи правильно зробили завдання, чи правильно поставили свої прізвища на роботах. Можливі перерви. Вчитель може надавати індивідуальні поради в разі необхідності. Учні, які ще не включились у виконання завдання, швидше це зроблять, побачивши, що вчитель наближається. Таким чином можна заохотити до роботи тих, хто не досить уважний, або надто повільний.

Вчитель не втручається  в хід роботи, не намагається робити загальні зауваження, якщо тільки не помітить однакових проблем у кількох учнів. Він говорить спокійним тоном і діти цінують його позитивну особисту увагу.

4.Моделювання. Широко відомий вислів „Навчити можна власним прикладом”. Ввічливі, жваві, повні ентузіазму, терплячі, толерантні та організовані вчителі показують приклад своєю поведінкою. І навпаки, вчителі, у яких слово розходиться з ділом, збивають з пантелику дітей своєю поведінкою та провокують їх для порушення поведінки. Якщо ви хочете, щоб учні не підвищували голос під час роботи, ви маєте також говорити тихіше.

5.Невербальні сигнали. У 50- роки звичайним предметом на уроці був дзвінок. Блискучий нікельований дзвіночок, який стояв на вчительському столі. Подзвонивши, вчитель міг привернути загальну увагу класу. Невербальними сигналами є також вираз обличчя, поза, жести. Ретельно підберіть типи невербальних сигналів для використання на уроці. Поясніть учням, що ви хочете від них, коли використовуєте ці сигнали.

6.Контроль середовища. Класна кімната має бути теплим та радісним місцем. Учням подобається, коли в кабінеті щось періодично змінюється. Навчальні  центри, прикрашені картинами, оформлені з використанням приємних кольорів, викликають ентузіазм учнів до навчання. Діти прагнуть знати про вас і ваші інтереси. Нехай у вашому класі буде щось особисте: сімейна фотокартка, щось, що стосується вашого хобі, якась колекція на вашому столі тощо. Вони обов’язково заохотять ваших учнів до приватної розмови. Коли діти краще вас знатимуть, ви матимете значно менше проблем із дисципліною. Нехай ваша класна кімната буде місцем, де ви легко зможете керувати увагою учнів, де їм буде легко зосередитися на виконанні завдання.

7. Ненав’язливе втручання. Розумний вчитель подбає про те, щоб учень не був покараний за свою погану поведінку, ставши центром уваги. Він проводить урок, запобігаючи виникненню проблем. Вжиті ним заходи, щодо порушників поведінки мають бути майже непомітними для навколишніх. А отже, решта учнів не відволікатиметься від виконання роботи. Ефективно використовувати під час уроку  прийом” згадування імені”. Як тільки вчитель бачить, що учень розмовляє, або не працює, просто вставляє імٰя цієї дитини в свою розповідь так, щоб це виглядало абсолютно природно: „ Як бачиш, Денисе, ми розібрали одну із десяти колонок.”  Денис, почувши своє імя, знову повертається до роботи, при чому решта класу не звертає на це увагу.

8.Стверджувальна дисципліна. Це традиційний обмежувальний авторитаризм. Представлена Ле Кантером, вона має максимально застосовувати заохочення. Учням презентується чіткі правила, на необхідності виконання  яких постійно наголошується.

9.Стверджувальні  „ Я-послання”. (послання від себе). Будучі компонентом стверджувальної  дисципліни, ці „я-послання” є формулюваннями, що використовує вчитель під час сутички із учнем, який погано поводиться. Вони мають бути чітким описом того, якою повинна бути поведінка учня. Вчитель, який досконало володіє цією технікою, фокусує увагу учня насамперед на тій поведінці, якої від нього чекають, а не на поганий: „ Я хочу, щоб ви…”, „ Мені потрібно, щоб ви…”, „ Я чекаю, щоб ви…” Недосвідчений учитель може припуститися помилки: „ Я хочу щоб ви припинили…” Це, як правило, породжує конфронтацію та протест. Увага сфокусована на поганій поведінці й учень готовий до негайної відповіді:” Я нічого не зробив!” або „ Це не я …”  і починається зٰясування стосунків.

10. Гуманні „Я –послання”. Ці „я-послання” виражають почуття вчителя. Томас Гордон, автор методики навчання вчительської майстерності ( ТЕТ), пропонує нам відокремити три типи таких послань.

1-опис поведінки дітей: „ Коли ви говорите одночасно зі мною….”

2- це враження, яке ця поведінка справляє на вчителя: „ Я маю зупинити мій урок…”

3-почуття, які вона породжує в душі вчителя: „ …Це засмучує мене”.

Учитель, якому постійно заважає якийсь учень, може одного разу вдатися до досить емоційного висловлення цих почуттів: „ Я не можу уявити, що такого я тобі зробив, чому ти вважаєш, що я не гідний твоєї поваги, в той час, коли решта учнів так не вважає. Якщо я був до тебе колись надто суворим чи неуважним, будь ласка, дай мені про це знати в будь-якому разі. Я почуваюся так, ніби чимось тебе образив, а ти тепер вважаєш за потрібне демонструвати мені свою неповагу”. Після такої розмови, учень має заспокоїтися на тривалий час.

11.Позитивна дисципліна. Говоріть дітям, як потрібно поводитися, замість того, щоб перерахувати речі, які вони не повинні робити. Замість” Не бігайте по кабінеті” ,використайте „ Пересувайтеся по школі спокійно”, замість „ Не бийтеся”, скажіть: „ Розв’язуйте конфлікти цивілізовано”. Замість „ ніяких жувальних гумок”- „ Залиште гумки вдома”. Передавайте ваші правила, як сподівання. Поясніть учням, як вичекаєте від них пристойної поведінки в класі. Частіше удавайтеся до схвалення. Коли ви бачите, що хтось поводиться добре, висловіть йому свої задоволення. Ви можете це зробити словами, але не обов’язково тільки ними. Посмішка, схвальний порух  головою – все це сприяє хорошій поведінці.

Журнал „Початкова освіта” № 3 ,2003  

Для поліпшення психологічного клімату в дитячому колективі
5 способів зняти стрес за кілька хвилин